• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• 232-а Сумсько-Київська стрілецька дивізія
• Історія 232-ї сд

Короткий нарис
про історію 232-ї Сумсько-Київської стрілецької дивізії (2 формування)
на основі матеріалів зібраними пошуковцями
туристсько-краєзнавчого клубу «Ніка»
Варвинського районного Будинку школярів Чернігівської області

Сражаясь в атаках лихих.
И Родина-мать наградила
Отважных героев своих.
На запад зовёт нас Отчизна родная,
Пусть в битвах не дрогнет рука!
Вперед, боевая двести тридцать вторая,
На полный разгром врага.
(Марш 232 с.д., написаний в 1942 році)

3 грудня 1942 рік. У Західно-Сибірському військовому окрузі видається наказ №0093 про формування 232 стрілецької дивізії. Командиром дивізії призначають полковника Улітіна Івана Ілліча, комісаром Никифорова Федора Олексійовича, начальником штабу Шилова Петра Дмитровича і начальником політвідділу Дейнегу Василя Дем’яновича. Призначаються також і командири полків: 498 стрілецький полк – майор Єрмолаєв Олександр Олександрович, 605 стрілецький полк – майор Васильєв Григорій Семенович, 712 стрілецький полк – капітан Сичов Костянтин Олексійович, 425 артилерійський полк – майор Панков Олексій Іванович. Серед бійців сформованої дивізії було 997 українців із 12.655 чоловік.

У м. Бійську протягом січня – лютого формувалися полки дивізії. А 23 лютого вже відбувся парад частин цієї дивізії.

У червні 1942 року гітлерівці почали літній наступ на півдні нашої країни, мета якого була – головним угрупуванням німецьких сил захопити Воронеж, а потім, змінивши свої війська італійськими, румунськими, угорськими, розвивати наступ на Сталінград і Кавказ. На Воронезькому напрямі гітлерівці утворили ударне угрупування в складі семи дивізій, в основному танкових і механізованих. Дії піхоти підтримувало до 1500 літаків ворога.

Бійці 232-ї стрілецької дивізії в запеклих боях відстояли древній Воронеж. Одна дивізія проти семи! Притому нова, недостатньо підготовлена до зустрічі з озброєним до зубів противником. І в безкраїх Донських степах цілий тиждень 232-а стримувала натиск ворога. Під жорстоким бомбардуванням, під безперервним артилерійським обстрілом. І ворог не пройшов.

День 5 липня видався найнапруженішим і найбільш критичним у ході боїв. Авіація противника (до 600 літаків) протягом дня бомбила бойові порядки сибіряків. Є дані, що було скинуто більше 6 тисяч бомб. У результаті ворожого повітряного нальоту на командний пункт дивізії загинув начальник штабу П.Д.Шилов.

Зранку 6 липня і до ночі 7 липня воїни 605-го і 712-го стрілецьких полків відбивали атаки танків і піхоти противника під безперервним бомбардуванням. Це були дні особливо жорстоких боїв. Командир дивізії кинув у бій останній свій резерв – саперний батальйон і зенітну батарею.

Вранці 8 липня стало помітно, що гітлерівці ослабили свій натиск. Два дні фашисти не проявляли активності. За цей час у дивізії було зроблено все можливе для підготовки до нових боїв. За тиждень безперервних напружених боїв німці понесли великі втрати – сибіряки знищили 63 танки, більше 13 тисяч гітлерівців. Немалими були і втрати з нашого боку. Проте клятву свою сибіряки дотримали, через оборону дивізії ворог не пройшов.

Так перший тиждень липня 1942 року став для сибірської дивізії тижнем бойового хрещення.

На початку серпня стабілізувалася оборона на Воронезькому фронті. Розпочалася підготовка до Воронезько-Касторненської наступальної операції. Під час проведення цієї операції противник був відкинутий від Воронежа і було звільнено ряд населених пунктів Воронезької області.

Після завершення наступальної операції полки дивізії продовжують свій шлях на захід, ведучи тяжкі бої з відступаючими німецькими частинами, які чинили відчайдушний опір. У другій половині лютого 1943 року були звільнені населені пункти Курської області – Кам’янка, Гончарівка та ін. Особливо жорстокими були бої за Бобраву, Корочку, Пісчане, Слободу Білу.

27 лютого дивізія вступила на територію України, на Сумщину. Полки дивізії підійшли до Миропілля. За нього розгорнулися запеклі бої. Тут особливо відзначився 605-й с.п. майора І.Ф.Ісаєва.

На початку березня дивізія підійшла до м. Суми і р. Псьол. Підрозділи приводили себе в порядок після зимового наступу, вели розвідку.

У середині березня почалися сильні контратаки німецьких військ. Дивізія відбивала їх, а потім відійшла на рубіж Желєзняки – Стрілка. За наказом фронту вона перейшла до стійкої оборони на зайнятому рубежі.

У цей час дивізія входить до складу новосформованого 50-го стрілецького корпусу 38 армії, командиром якого був генерал-майор С.С. Мартиросян.

Протягом квітня-червня дивізія займає оборону на південній частині Курської дуги протяжністю 23 км (від станції Желєзняки до Краснопілля).

Удосконалюється оборона, інженерне обладнання, вогнева система, з метою подальшої оборони і майбутнього наступу, а також із врахуванням можливості удару противника на Курському напрямку. Ведуться бойові заняття по вивченню технічних даних німецьких важких танків («Тигр», «Королівський тигр», «Фердинант») і способів боротьби з ними. Проводиться бойова розвідка. Частини дивізії поповнюються особовим складом, технікою, зброєю.

Воїнам дивізії довелося брати участь у бойових діях на Курський дузі. 5 липня почався наступ німецьких частин. 712 стрілецький полк відбиває навальну атаку полку німецької піхоти, підкріпленої танками.

8 серпня полки дивізії переходять у наступ із завданням прорвати оборону противника на ділянці Попівка – Краснооктябрськ – Краснопілля.

Перші дні наступу... Перші успіхи.. Імена перших героїв. Це Олексій Калінін, який повторив подвиг Олександра Матросова, забезпечивши успіх наступу роти 712 полку. За цей подвиг він посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Героїчний подвиг під хутором Думівка здійснив Іван Вдовиченко, який із зв’язкою гранат кинувся на ворожий танк. І. Вдовиченко також посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У наполегливих боях дивізія звільняє один населений пункт за іншим.

Після закінчення Курської битви дивізія почала підготовку до наступу по визволенню Сум і інших населених пунктів Лівобережної України.

2 вересня 1943 року о 5 годині ранку після артилерійської підготовки почався наступ на Суми з рубежу Червоне – Низи і плацдарму на р. Псьол. Через кілька годин частини дивізії оволоділи південною околицею, а потім у взаємодії з 340-ю і 167-ю стрілецькими дивізіями взяли місто.

Наказом Верховного Головнокомандуючого дивізії було присвоєно почесне найменування «Сумська». Москва салютувала визволителям українського міста двадцятьма залпами із 124 гармат.

На початку вересня дивізія звільнила такі населені пункти Сумщини, як Штапівка, Котельне, Червона Слобода, Савунихи і ін. У бою за село Катеринівку героїчний подвиг здійснив комсорг другого батальйону 764 стрілецького полку Григорій Добродомов. Замінивши вибувшого зі строю командира роти, він повів за собою бійців в атаку. Першим ввірвався в село. Тут було захоплено німецьку гармату, три кулемети і два міномети. Повернувши захоплену зброю проти ворога, вогнем із неї воїни роти відбили три контратаки німців, нанесли їм нищівного удару, чим забезпечили успішне просування свого полку. У цьому бою Г. Добродомов , сам знищив більше двадцяти гітлерівців. За вміле керівництво ротою в бою, за проявлені героїзм і відвагу комсоргу було присвоєне високе звання Герою Радянського Союзу.

9 – 12 вересня дивізія, з боями женучи противника, просувалася у напрямку м. Ромни, обійшла місто з півдня, звільнила населені пункти Анастасіївку, Бобрик, Біловоди, Глинськ, Ярошівку, Волошнівку, допомогла сусіднім формуванням у визволенні Липової Долини.

У наступні дні в районі с. Ярошівка була відбита танкова атака німців. Витримано тяжкі бої на р. Сула. Потім дивізія сприяла військам свого правого сусіда у визволенні Ромнів. Продовжуючи громити відступаючі німецькі війська, полки дивізії вступили на територію Чернігівської області. 17 вересня були звільнені Дігтярі, Брагінці, Озеряни, Варва, Журавка і інші населені пункти. Наступного дня дивізія вийшла на оборонний рубіж противника по річці Удай, південніше Прилук. Тут перехрестилися бойові шляхи 232-ї дивізії першого формування в складі 66 стрілецького корпусу 21 армії Брянського, а потім Південно-Західного фронту і 232-ї стрілецької дивізії другого формування.

Після короткого, але нелегкого бою 19 вересня полки дивізії переправилися через Удай, своїм правим флангом сприявши визволенню Прилук. До кінця дня частини дивізії, женучи ворога, досягли м. Яготин Київської області. Протягом кількох днів звільняються такі значні населені пункти Київщини, як Березань, Бориспіль, Бровари. Полки дивізії вийшли до Дніпра в районі Троєщини, Воскресенської Слободи, ведуться бої по очищенню лівобережжя Дніпра від залишків німецьких військ. Далі – рух на північ, бої по знищенню гітлерівського плацдарму на східному березі Дніпра і Десни в районі Погребів, Зазимків, Пухівки, Рожнів, Летків.

26 вересня дивізія почала форсувати Дніпро на північ від Києва і через кілька днів переправилася через Десну в районі села Летки. На кінець місяця вийшла до Дніпра в районі Вишгорода, с. Сваромьє. Полки дивізії розпочали підготовку до форсування річки.

У ніч на 1 жовтня почалася кровопролитна битва. Першими у бій вступили бійці роти лейтенанта Толмачова та другого батальйону 797 стрілецького полку.

Переправа проходила під жорстоким артилерійським обстрілом.

У районі с. Нові Петрівці, північніше Вишгорода, 794 стрілецький полк успішно форсує ріку. На правий берег почали переправлятися всі сили 764-го і 794-го стрілецьких полків та 676-го артилерійського полку. Після того, як з’єдналися сили плацдармів 764-го стрілецького полку біля с. Н.Петрівці і 240-ої стрілецької дивізії поблизу с. Лютіж, плацдарм почав називатися Лютіжським. 2-5 жовтня 797-й стрілецький полк вів тяжкі кровопролитні бої на острові. Всі спроби форсувати правий рукав Дніпра в районі Вишгорода потерпіли поразку. Під час відступу з острова героїчний подвиг здійснив радист третього дивізіону 676-го артилерійського полку молодший сержант Василь Іванович Харитошкін. Його радіостанція, за допомогою якої він подавав команди на лівий берег Дніпра, була розбита. Тоді він залишив її і став перевозити човном офіцерів, які були на командних пунктах острова. Дев’ять разів перепливав він киплячу від розривів бомб і снарядів ріку. За героїчний подвиг В.І.Харитошкіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

5-9 жовтня дивізія вела бої по розширенню плацдарму. Розвивався наступ у напрямку сіл Гута та Межигірська.

Невдовзі розпочалася наступальна операція військ 38-ї і 40ї армій з метою звільнення Києва. Були одночасно нанесені удари з Букринського і Лютіжського плацдармів.

У ці дні здійснив свій героїчний подвиг навідник гармати 676-го артилерійського полку сержант Федір Георгійович Желнов. Він зумів підбити чотири танки і знищити декілька вогневих точок ворога. За виявлену мужність і героїзм бійцю присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

17 жовтня здійснено другу наступальну операцію по звільненню Києва. Через кілька днів Воронезький фронт перейменували у перший Український. В кінці жовтня закінчилась наступальна операція північніше Києва. Зломивши опір ворога, наші війська вийшли на рубіж Мошун, Яблонка, Безіменний струмок. Велася діяльна підготовка по визволенню столиці України. Командуючим 38-ю армією було призначено генерал-полковника К.С. Москаленка.

3 листопада грім кількох тисяч гармат сповістив про початок генерального наступу по звільненню Києва. Наступного дня бойові дії йшли в районі дач Пущі Водиці, потім бої велися в Святошині, на околиці міста в районі зоопарку по Брест-Литовському шосе. А 6 листопада полки радянських воїнів пробились до бульвару Шевченка, Хрещатика, вулиць Горького та Червоноармійської. Невдовзі Київ було звільнено. Наказом Верховного Головнокомандуючого дивізії було присвоєно почесну назву «Київська». Цього дня в Москві було дано салют на честь переможців. 14 найхоробріших воїнів, які відзначилися в боях за Дніпро і Київ, були удостоєні високого звання Героїв Радянського Союзу. Після визволення Києва дивізія вже мала найменування «232-а Сумсько-Київська стрілецька дивізія».

Після звільнення Києва дивізія продовжила наступ у південно-західному напрямі, звільнивши населені пункти Хотів, Васильків. Наступного дня спільно з танкістами було взято Фастів – значний залізничний вузол. А потім до 12 листопада дивізія протистояла запеклим контратакам великих сил танків і піхоти противника. Німці кинули для повернення фастівського залізничного вузла резерв, що надійшов, танкову дивізію СС «Рейх» і 25 танкову дивізію, багато піхоти.

13 листопада була закінчена київська наступальна операція. А оборона під Фастовом продовжувалась. Дивізія увійшла в оперативне підпорядкування 3-й танковій армії генерала Рибалко. І так до кінця листопада, майже весь наступний місяць воїни дивізії тримали оборону в районі Триліси – Бортники – Червоне, що південніше Фастова, відбиваючи часті атаки німців. Велися зміцнення оборонного рубежу і підготовка до дальшого наступу. У боях під Фастовом командира дивізії І.І. Улітіна було поранено і до командування приступив генерал-майор М.О. Козир. Слід сказати, що на початку грудня в 232-а стрілецька дивізія в складі 50-го стрілецького корпусу передана в оперативне підпорядкування 40-й армії.

У кінці грудня почалася наступальна операція по повному звільненню від фашистських загарбників Правобережної України. Дивізія брала участь у прориві оборони німців на рубежі Мохнатка – Волиця – Триліси. Жорстокі бої велися з гітлерівськими частинами, які з усієї сили чинили опір. Звільнено села Малополовецьке, Великополовецьке, Дрозди, Фурси, інші населені пункти. Дивізія вийшла на рубіж річки Рось північно-західніше Білої Церкви.

Новий 1944 рік воїни дивізії зустріли у напружених боях на підступах до Білої Церкви і її околицях. А після нічного штурму через кілька днів у співдружності з іншими з’єднаннями звільнила місто. За участь у цій операції 232-а стрілецька дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора (Указ Президії Верховної ради СРСР від 04.01.44 р.).

Потім дивізія вийшла на новий напрямок. Розвивається наступ на Умань. Звільнено Ставище, Жашків, Червоний Кут, Нестерівку, інші населені пункти Черкаської області.

Але в другій половині січня німецькі танкові частини пішли в контрнаступ. Спочатку з району Христинівки, потім з Монастирища три танкові німецькі дивізії із значною кількістю піхоти. Стрілецький корпус, до складу якого входила дивізія, в районі Нестерівки потрапив в оточення. Тяжкі бої йшли в оточенні. І нарешті штурмом прорвали вороже кільце. Дивізія вийшла до річки Гірський Тикич. Зайнявши оборону по її північному берегу в районі Острожачи – Бузівка – Червоний Кут. Оборонні бої велися і в лютому. Йшло укріплення рубежу, поповнення частин особовим складом, технікою, зброєю. А на початку березня дивізія передала оборону на річці іншому формуванню і перейшла на нову ділянку фронту, дещо лівіше попередньої.

У цей час 40-а армія переходить до Другого Українського фронту (командуючим фронтом – Маршал Радянського Союзу І.С. Конєв). Йде підготовка до нового наступу.

Умансько-Батошанська наступальна операція почалась у першій декаді березня. Дивізія брала участь у прориві сильно зміцненої оборони німців у районі Розкошівши, звільнила ряд населених пунктів. Тут надійшла звістка що 676-й артилерійський полк за стійкість у боях з танковими частинами німців у районі Фастова і на Гірському Тикичі в період ліквідації Корсунь-Шевченківського котла нагороджений орденом Кутузова ІІ ступеня.

Частини дивізії своїми боями сприяли звільненню 10 березня Умані, взяттю ряду населених пунктів Черкаської і Вінницької областей. Форсовано річку Сою, а 14 березня звільнено місто Гайсин і навколишні села – Куна, Кузьменці, Кунка, Ярмолінці.

Пам’ятною була для воїнів дивізії і друга половина березня: бої на підступах до Південного Бугу і форсування річки. Полки дивізії розвивають наступ у напрямку міста Могилів-Подільський. І от вони вийшли до Дністра. Форсування річки і захоплення плацдарму на її західному березі, бої по розширенню плацдарму.

За звільнення України, масовий героїзм особового складу 232-а Червонопрапорна Сумсько-Київська дивізія нагороджена орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня (Указ від 25.03.44 р.).

У другій декаді березня вже велися нелегкі бої з німецько-фашистськими загарбниками за звільнення Молдавії. Йдуть битви як з частинами противника, що відступають під натиском наших військ, так і з тими, що прориваються з півночі із оточення в районі Кам’янець-Подільського.

26 березня з боями 232-а с.д. першою в своїй армії вийшла на державний кордон СРСР з Румунією – річку Прут, на березі якої замайорів червоний прапор. За вихід у числі перших з’єднань Радянської Армії на державний кордон дивізію було нагороджено орденом Олександра Суворова ІІ ступеня (Указ від 06.04.44 р.).

А за зразкове виконання бойових завдань у наступальних операціях – орденом Леніна (Указ від 24.04.44 р.)

Далі дивізія у складі 51 стрілецького корпусу вела бої за звільнення Румунії, Угорщини і Чехословаччини.

17 листопада 1944 року на посаду командира дивізії вступає Денис Семенович Цалай. Колишній командир Козир Максим Овсійович працює на посаді заступника командира 50 стрілецького корпусу.

В цей же час дивізія входить до складу 27 армії генерал-лейтенанта Г.С. Трофименка.

17 грудня полки дивізії вступили на територію Чехословаччини, де і зустріли 9 травня 1945 року довгоочікувану перемогу на фашизмом.

232-а Сумсько-Київська ордена Леніна, Червонопрапорна, орденів Б. Хмельницького ІІ ст., О. Суворова ІІ ст. стрілецька дивізія пройшла з боями 3.200 км, серед яких близько двох тисяч км по території колишнього СРСР, а решта Румунії, Угорщині, Чехословаччини. За мужність 13171 солдат, сержантів і офіцерів дивізії нагороджені орденами і медалями. З них тридцять три удостоєні звання Героя Радянського Союзу, п’ять стали повними кавалерами ордена Слави, вісім нагороджені орденом Леніна. Полки дивізії також одержали найменування: 764(498)-й Мишкольцький Червонопрапорний, ордена Суворова стрілецький полк; 794(605)-й Червонопрапорний, ордена Суворова стрілецький полк; 797(712)-й Зволенський ордена Суворова стрілецький полк; 676(425)-й орденів Кутузова і Богдана Хмельницького артилерійський полк.

За час боїв з німецько-фашистськими загарбниками (згідно записів у бойовому формулярі дивізії) знищено понад 70 тисяч солдат і офіцерів противника, взято в полон (за час бойових дій) 17512 гітлерівців. Захоплено і знищено понад чотири тисячі автомашин, дванадцять літаків, 176 танків і самохідних гармат, 32 бронетранспортери і бронемашини, 115 гармат, 103 міномети, 695 кулеметів і інше військове майно ворога.

Коментарi